І раптом все зникло: і простір, і час.
Слова про кохання за мить стали зайвими.
А сонце не знало. І звично для нас
Всміхалось у скроні гарячими барвами.
Хоч вічність мине з того клятого дня,
Пекуче "кохаю" я вимовлю знову.
Й не віриться в те, що сьогодні зрання
Читаєш від мене ти цю післямову.
Я зичу тобі невичерпності сил,
Достойних думок, що не випалять душу...
Щоб світло твоє жоден біль не згасив,
Твій внутрішній спокій ніхто не порушив.
Хай завжди захоплюють схили Дніпра,
Обходять стежками негідники й деспоти...
Щоб поруч з тобою ніхто не вмирав
Без марних надій коли-небудь воскреснути.
Хай буде любов як найбільша з чеснот,
Яку не спиняють паркани і тини!
Та сама, що здійме тебе до висот.
Сильніша за війни, страхи, карантини.
Коли промине всіх тривог буревій,
Лише вітерець хай наснажує крила
І підпис -
Навіки хотілось, щоб твій,
Але вже не твій...
Не коханий...
Кирило
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880861
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2020
автор: k_sydorchuk