І я колись, була зовсім малою,
Як босонога,втішалась собою,
Вуста липкі, від цукру- рафінаду,
Неньки слова- То замість мармеладу.
Та смакота, неначе нагорода,
Осет, бур`ян , я рвала по городах,
Мов змій кусав, худі ручки й ніжки
Вже й залюбки, поспішала до річки.
Той зуд, вгамувати по всьому тілі,
Й нестримний біль, вбирали срібні хвилі,
А ще, в яр, випасала гусенят,
Такі миленькі, торкались рученят.
Ждали зерна, з долонь їх годувала,
Було й пісні, веселенькі співала,
Вже прислухались…за мить ґелґотіння,
Яке ж це добре, боже сотворіння.
Мов тямили, про що лунають пісні,
Міцна дружба, тепло й радісно мені,
В садку часто, тато грав на гармошці,,
Я скакала і плескала в долонці,
Й гусенятам, літо радість, як усім,
Мов втопали, ми в промінні золотім….
Я колись, теж була зовсім малою.
19.06.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2020
автор: Ніна Незламна