У 8-му столітті до нашої ери Мессенія була захоплена войовничими спартанцями. Положення поневолених мессенійців було нестерпним – і в 7-му столітті до нашої ери в Мессенії спалахнуло повстання проти спартанської влади. Ватажком повстанців був Аристомен. Він довго вів боротьбу із завойовниками, кілька разів дивом уникав смерті, але програв – через зраду одного із мессенійців. Аристомен був змушений залишити рідний край і емігрувати спочатку в Аркадію, а потім – на Родос, проте навіть у вигнанні продовжував боротьбу за свободу Мессенії.
Чи знов побачу Батьківщину –
Мій дорогий Пелопоннес,
Тайгетські бескиди-вершини,
Що вічно рвуться до небес?
Чи знов почую свист пташиний
У виноградниках, в гаях,
І безтурботний сміх дитинний
В мессенських селах та містах?
Спартанці, плем’я войовниче,
Усе спустошили дотла…
Вже тільки вітер корчі смиче
На рештках рідного села…
Боровся я з десяток років
Супроти вражих кріпких лав…
До перемоги кілька кроків
Мені лишалось я вважав!
Але розрушились надії…
Знайшовся зрадник, що посмів
Безцінну волю Мессенії
Продать за жменю мідяків!
І я програв… Різню криваву
Вершили довго вороги…
Не зріли ще таку розправу
Пелопоннеські береги!
І з тих часів ніхто не сміє
Вставать на захист прав своїх…
Прощай же, мила Мессеніє!
Я все зробив, що тільки міг!
Тебе, Вітчизно, покидаю!
В путь відправляюся – на схід!
Та боротьби не залишаю,
І не лишу до схилу літ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879714
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2020
автор: Настя Вовченко