Стала я баба і мужик,
Користуватися він мною звик.
Белькоче п'янь немов індик,
Нікуди білий світ не зник.
Для нього сірий він завжди,
Туманом стелеться з даля.
Із Музою на п'ядесталі ми,
Воно ледве ногами дебуля.
Ввесь час звучить"ВЕЛИКЕ Я",
На ньому держеться сім'я.
Куди втілити його "Я" ?
Чи пам'ятає він моє ім'я?
Бажаю вдячність надіслати,
Що ми тепер, одна сім'я.
Зуміймо радість розділяти,
Цю історію вигадала я!
А спокій панує у кожній сім'ї,
І ллється щастя через вінця.
Дарує свою красу душі,
Вона з весною завжди квітне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2020
автор: Валентина Ярошенко