А батькова любов то цілий світ,
А батькова любов то диво – чари.
Джерел весняних повені плюскіт,
Душі моєї тонкої мурали.
І досі в грудях ніжиться печаль,
Від туги часом хочеться кричати.
Вдягнулася від осені в вуаль,
Не можу і не хочу проганяти.
А батькова любов то липи цвіт,
З дререл її, я мудрістю живився.
І досі шле її мені з орбіт,
Щоби синами з нею поділився.
В другі світи він голубом зійшов,
Втомився тут у осені літати.
Туди і я вже стежечку знайшов,
Та маю ще правнуків зустрічати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2020
автор: Волиняка