Ві́дстане, хай зайве все відста́не,
звільнить від старих нестерпних пут.
Горами, морями і містами,
в мандрах покажи подальшу путь.
Згине хай надумане і хибне.
Хай усі незгоди трафить шляк.
Серцю не сидіти більше сиднем.
Серце вже прийдешній бачить шлях.
Ліс – позаду, спереду – тополі,
скелі, степ, лиман, солоний бриз.
Дай же, доле-перекотиполе,
відданих очей щасливий блиск.
Серцю дай нехитре, справжнє діло, –
в нім добро примножиться стократ.
Хай чуже, змаліле й поріділе,
на семи розвіється вітрах.
Все, що оком блимає неситим,
все, що зводить дух на манівці
в серці хай не трапиться носити,
хай не заступає більшу ціль.
Десь вкінці тунелів, трас і колій –
світло на планеті «Всенетак».
Хай замайорить на видноколі
заповітна, істинна мета.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2020
автор: Олександр Обрій