Дах мені іще не похитнуло -
Тільки щось, мабуть, здригнуло стелю!
Так душа у мрії поринУла,
Врешті решт заплакавши в оселі.
Це зрада? Чи боязкість? Чи брехня?
Ба. пішло, здеється, у минуле!
доля зраджувати просто не дала,
Бо кохання в серці не вітчули!
БайдУже все довкола - просто жах:
І життя, і навіть виживання!
До того ж, при заплющених очах
Ми брехню за істину вважаєм:
Цей промінь загасає у пітьмі,
Взагалі нікому не потрібний...
Поснідаємо разом із ТіВі,
А також увечері, опівдні!
Хто мене в темну пастку зачинив -
Крига і суцільна порожнеча!
Тут для курей розваги уночі -
Пацюки ховаються, до речі!
Ганебно в очі чорна стеля б"є,
Що колись блискуче виглядала...
Хай кожному - призначення своє,
На іржавих нервах щоб не грали!
Не складаю крила, бо не квочка -
Народжена літати, не повзти!
Чорна стеля - не межа, а точка,
Де в небо відкриваються шляхи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2020
автор: Nikolska Mary