Звук думки.

Якóсь  в  набридлому  ток-шоу,
по  телевізору  почув:
один  знав  українську  мову,
російськомовним  інший  був.

Мені  водночас  смішно  стало  
і  стало  сумно:  вже  така  
землі  цієї  доля  склалась  
у  не  простих  її  віках.

Згадалася  пора  ранкова
і  дві  красиві  вчителькѝ:  
російська  й  українська  мови  
стоять  рукою  до  руки.

Шкільна  лінійка,  клас  четвертий
повчальні  слухає  слова...  
Одній,  вже  склалося  померти,  
а  українська  –  ще  жива.

Старенька  зараз,  наша  «кера»,  
тоді  –  наш  класний  керівник,  
змогла  –  і  в  час  СРСР-а  
в  нас  України  дух  проник.

Вже  потім  нас  навчали  «чтокать»  
газети,  армія,  наук  
підручники:  їх  суть  «глибока»  
була  російською  на  звук.

Російська  мова  –  пречудова,
але  бійцеві  на  війні
з  дитинства  знана  колискова
пасе  мурахи  на  спині.

Мов  код  ідентифікаційний,  
звук  думки  кожного  із  нас:
когось  він  кличе  до  Росії,
а  нам  –  за  Україну  час.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2020
автор: Анатолій Костенюк