ДАЛЕКО, ДАЛЕКО…

Далеко,далеко-де  гори  високі,
де  річки  гірські  й  полонини  широкі.
Є  край  чарівний,що  як  квітка  цвіте-
цей  край,  Закарпаття,рідне  моє.

Дощик,вершини  гірські  омиває,
Сонечко,мрамур  гірський  висвітляє.
І  кращого  краю,для  мене  немає-
бо  я  з  Закарпаття,хай  кожен,це  знає.

На  горі  мелодію  трембіти,тут  чути-
яку  послухавши  раз,не  можна  забути.
Цімбали,гуслі,бубен-теж  не  відстають,
душам  й  ногам  людським  радість  несуть.

Тут  коломийка,що  лунає  з  вуст  дідуся,
доказує-чарівна  Закарпатська,наша  земля.
Гордість,вибачте-но  так,то  вже  є,
за  край  де  народився,Закарпатців    бере.

Такий  мій  край,така  моя  земля,
у  високих  горах,Едельвейсом  розцвіла.
Які  слова  красиві,я  б  не  писав-
скажу,як  є-  найкращих,ще  не  відшукав.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2020
автор: Бабич