Розкажу вам, дітки, казочку маленьку про зайчиків сірих,
дружних і гарненьких. Живуть вони в лісі. Є в них гарна хатка.
Слухаються маму, шанують і татка.
От одного разу батьки залишили зайченяток дома, а самі по-
бігли далеко у поле. Назбирать хотіли у полечку проса. Малих
доглядати просили Барбоса. Той Барбос, скажу вам, своє діло
знає. Всіх звірят маленьких він охороняє.
А в тім лісі Лиска жила вередлива. Шукала поживи, між дерев
ходила. Бачила, як в поле бігли мама й тато. Там морква й ка-
пуста, дома – зайченята.
Підійшла тихенько й стала говорити: «Відкрийте, будь ласка,
мені двері, діти!»
Радості багато було у Лисички, як відкрили двері зайчатка неве-
личкі. Сказали, що будуть її частувати, як прийдуть із поля мату-
ся і тато, а до того треба всім попрацювати.
Прибирала Лиска з усіма в кімнаті, потім стала одяг малим
прасувати. Трудилась хитрунка так, як мала сили. Робила усе, що
тільки уміла. Гарно у садочку вона працювала і обід смачненький
всім приготувала, підмела подвір’я, прополола грядки. Старалася
так, що заболіли й лапки. Співала найменшому Лиска колисанку
та ще й «Подоляночку» водила на ґанку.
Та не дочекалася Лисонька обіду. Зникла непомітно, не лишилось
й сліду. Щось шепнув на вушко їй Барбос кудлатий… Утікала так,
що мерехтіли лапи.
Було зайченятам з Барбосом безпечно, тому так Лисичка по-
водилась ґречно.
Цю науку варто всім запам’ятати. Лиш з добром ходити треба
в чужі хати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2020
автор: Надія Башинська