З бабусею Галею ми товаришуємо завжди. Я їй намагаюся допомагати у чому маю сили. Я єдина внучка, яка виросла на очах бабусі і тому вона радіє кожному моєму приїзду.
Коли була маленькою то часто перед сном бабуся мені читала норвезькі народні казки: про північного ведмедя, про тролів, про чудернацьку птицю та і під українські казки я добре засинала. Та одного разу було навпаки. Бабуся якось мене вкладала спати і читала казку про орлика який чомусь там літав через кам’яні гори. В той час у нас вдома проводили газ і бабуся настільки розхвильована цим питанням, читаючи заснула і але продовжувала: «Запитали у орлика : коли нам привезуть труби і зварку?» Спочатку я не зрозуміла що сталося, бо цю казку я чула раніше. Та коли зрозуміла, що бабуся спить і говорить почала сміятися на всю хату. Про сон вже й мови не було.
Коли я вдома хворіла і дуже хотіла навчитися в'язати шкарпетки – бабуся мені в цьому допомогла. Вона пішла до Тоськи Никонової понесла їй молока і домовилася, що вона мене навчить. Баба Тоська розповідала всі ази в’язання бабусі, а бабуся вже вдома навчала мене, та коли виникали проблеми з п’яткою чи ще чимось, бабуся знову йшла за порадою, а потім все переказувала мені. Так за короткий час у мене з’явилося чотири пари новеньких в’язаних шкарпеток.
Ще з бабусею ми разом вишивали. Вона сідала біля вікна, спиною до батареї, розкладала шиття, а біля неї свої узори вишивала я. Шила і розпитувала бабусю, «хто кому родич». Такі розмови мене спонукали до дослідження свого роду більш серйозно.
Колись у бабусі були довжелезні сиво-чорні коси, які бабуся сплітала у тугу косу, закручувала в гулю, пристібала шпильками і гребінцем. Пізніше дідусь дуже коротко підстриг бабусю, та надалі її перукарем стала я.
Часто з бабусею ми їздили у Варву на базар. Бабуся завжди собі купувала тапочки і ще що там було потрібно. В кожну поїздку мені теж щось купувала, навіть коли я не просила, а просто примірювала і мені личило.
Мені дуже подобалося коли бабуся мене розчісувала довго й не квапливо. Вона сиділа на дивані, я на підлозі біля неї і релаксувала. Потім ще бабуся робила мені масаж, як вміла, але це було так доречно, в той час коли боліла в мене спина.
З бабусею Галею ми вдвох швидко і злагоджено ліпили пельмені, варили вареники на пару. Ще раніше пекли в духовці коржики і робили з них розочки.
Дуже часто бабуся мене пригощала солодощами, які тримала у схові і ділила так, щоб кожен день був гостинець. Надарувала мені бабуся десяток халатів, ночнушок, колготок, штанів і свою квітчасту велику хустину.
Приблизно ближче до сімдесяти років у бабусі заболіли ноги і вона пересувалася спираючись на стільчик. Бабся продовжувала готувати, прибирати, сапувати та виконувати іншу роботу, але коли потрібно було їй щось принести, кудись піти, щось зробить, то я це виконувала.
Тепер коли бабуся прикута до ліжка, я намагаюся приїжджати і більше часу проводити з нею, адже у свій час вона мені приділяла багато свого часу і я хочу їй віддячити.
[i](* - на фото бабуся Галя ліпить паски)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч