Буколіка XIV «Есхін та Тионіх, або любов Кініски» (як Теокріт*) - переспів

Есхін
Друже  Тио̀ніх,  здоров  будь!

Тионіх
І  ти  будь  здоровий,  Есхіне.

Есхін
Де  пропадав?

Тионіх
Пропадав?  А  що  сталося,  друже,  з  тобою?

Есхін
Справи  у  мене  погані.

Тионіх
Помітно,  що  ти,  ніби  чахнеш.
Он  опустилися  вуса,  скуйовджені  пасма  волосся.
Схожий,  неначе  близнюк,  щойно  учень  пройшов  Піфагора  –
Жовтий,  як  ти,  босоніж.  Люди  кажуть,  що  він  афінянин,
Теж  від  кохання  страждав,  але  думаю  просто  голодний.

Есхін
Все  ти  жартуєш,  мій  друже,  а  я  від  красуні  Кініски
Зраду  й  образу  отримав  –  за  крок  вже  моє  божевілля.

Тионіх
Звично  вже  ти,  мій  Есхіне,  наллєш  від  душі  через  вінця.
Все  тобі  зараз  подай.  Та,  проте,  розкажи,  як  було  все.

Есхін
Якось  недавно:  з  Фессалії  вершник  аргив'янин  Апис,
Я  і  Клеонік-гоплі́т  –  всі  зібралися  випити  разом.
Я  їх  у  себе  приймав.  Двох  телят,  порося  закололи,
Флягу  відкрив  із  вином  благородним,  що  з  Біла
років  чотири  беріг,  а  по  запаху  –  ніби  з  точила,
Устриць  купив  та  бобів  –  непогане  вдалося  застілля.
Пізно  було  вже,  коли  забажали  вина  не  розвівши,
Пити  здоров'я  –  кого  хто  захоче,  ім'я  лиш  назвавши.
Всі  імена  називали  і  пили  за  їхнє  здоров'я.
Тільки  вона  промовчала  –  і  це  при  мені  –  що  робити?
Хтось  їй  сказав  жартома:  «Що  мовчиш  ти?  Побачила  вовка?»
Вмить  спалахнула  вона,  наче  той  смолоскип,  відповівши,
–  «Все  то  ти  бачиш!  Що  ж  –  Лікос,  син  Лаби-сусіда  є  вовк  той,
Ніжний  і  ростом  високий.  Він  красень,  багато  хто  каже.»
Ось  вона  тане  по  кому,  від  пристрасті  сходячи  з  глузду!
Правда,  вже  дещо  про  них  вух  моїх  у  свй  час  долітало,
Значення  не  надавав  я  пліткам  цим,  вар'ят  бородатий!
Вже  на  той  час  неабияк,  насправді,  ми  всі  були  п'яні,
Той  ларисянин  противний  знов  пісню  спочатку  заводить:
«Лікос  та  Лікос»  –  співає  цей  дурень  і  в  цю  мить  Кініска
Раптом  у  сльози  ридма!  Шестилітнє  дівчисько  так  гірко
Певно  не  плакало  ще,  якби  рвалось  до  мами  в  обійми.
Знаєш,  Теоніх,  який  я:  підскочив  і  ляпаса  дзвінко
Раз  і  ще  раз  їй  поклав,  а  вона  підібрала  свій  пеплос**,
Вибігла  швидко  надвір  і  я  вигукнув:  –  «Що,  до  вподоби
Інші  обійми,  солодші?  Ну  що  ж,  то  іди  ти  нього,
Гріти  на  грудях  своїх  того  дурня,  по  кому  ридаєш!»
Схожа  на  ластівку,  що  для  малих  пташеняток  від  стріхи
Юркнула  в  небо  по  їжу,  так  швидко  побігла  від  мене
В  двері  від  нашого  ложа  –  і  як  тільки  ноги  поне́сли!
Є  в  нас  прислів'я:  «Подався  бичок  по  дорозі  у  нетрі».

Двадцять  вже  днів  пролетіло,  ще  вісім,  і  де'ять,  і  десять,
Ще  одинадцять;  два  дні,  як  добавиш,  два  місяця  буде,
Як  розлучилися  ми.  Тож,  будь  я  фракійцем  нещасним,
Знати  не  хоче  мене,  а  йому  –  двері  наніч  відкриті.
Що  говорити  про  нас,  що  вже  нас  за  людей  не  рахують?
Ми,  як  мегарці***-біда́ки  під  гнітом  у  долі  важкої.
Якби  її  розлюбити,  пішли  би  на  лад  мої  справи.
Як  це  зробити  Тионіх?  Влип,  мов  тая  миша  у  дьоготь.
Знати  не  знаю,  які  знайти  ліки  для  пристрасті  згубні.
Чув  я,  щоправда,  як  Сим,  коли  в  Епідахолову  дочку
Дуже  закоханим  був  із-за  моря  вернувся  здоровим,
Він  мій  одноліток,  може  й  мені  теж  за  море  податись?
Гіршим  за  нього  не  буду,  можливо,  що  і  не  найпершим,
Але  й  не  гіршим  за  інших  у  битвах  я  воїном  стану.

Тионіх
Дуже  я  хочу  Есхін,  щоб  до  ладу  прийшли  твої  справи.
Але,  якщо  ти  все  ж  вибереш  шлях  на  чужи́ну  за  море,
З  понад  усіх  –  Птолемей,  повелитель  для  вільного  мужа.

Есхін
Так?  Розкажи,  що  за  цар.

Тионіх
Він  для  вільного  –  гідний  владика.
Добрий,  привітний,  розумний,  знавець  у  коханні  та  віршах,
Щедро  дає  багатьом,  а  освідченим  рідко  відмовить,
Як  і  належить  царю.  Та  просити  аж  надто  не  треба,
Знаєш  Есхіне...  Так  ось,  як  насправді  відчув  ти  охоту
Плащ  на  плечі  заколовши,  ногами  обпетрися  в  землю,
Витримати  гідно  наступ  від  го́плітів  мідношоломих,
Раджу,  податись  в  Єгипет.  Бо  швидко  помітить  нам  старість
Скроні,  а  потім  підкрастися  може  і  до  підборіддя.
Час  усе  красить  у  біле.  Живи,  доки  в  розквіті  сили!


*Теокріт,  також  Феокріт  (грец.  Θεόκριτος)  (кінець  4  століття  до  н.  е.  —  перша  половина  3  століття  до  н.  е.)  —  давньогрецький  поет,  один  з  найвидатніших  представників  літератури  раннього  еллінізму,  молодший  сучасник  Каллімаха,  уродженець  Сіракуз.  Заснував  жанр  ідилії,  у  якій  предметом  милування  стає  простота  і  природність  невимогливого  побуту.  Ідилії  Теокріта  започаткували  європейську  традицію  «буколічної»  літератури.

**Пеплос  жіночий  верхній  одяг

***Мегара  –  місто  в  Греції

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2020
автор: Анатолій Костенюк