Що люди, зруйнуються гори високі із часом...
Земля і вода свої обриси змінять не раз...
Постійність у поглядах дуже сумнівна окраса...
Так як і чутливість до схожих за змістом образ...
Ховати емоції аж у кінці стравоходу,
Ця звичка недобра й до виразки вивчений шлях...
По-людському жити, чи проти своєї природи,
Чи совість повісити десь в коридорі на цвях...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2020
автор: Анна Шульке