О пів на дванадцяту сходяться привиди

***
О  пів  на  дванадцяту  сходяться  привиди...
Гортають  альбоми  сімейні,  листи…  
І  те,  що  було,  вже  ніколи    не  витерти.                                                                                              
І  тільки  нечутно  витає:  «Прости».

Ні  звуку,  ні  фальші  –  відверті  емоції.
Світлини  всотали  минулого  тінь.
На  них  –  ще  до  смерті  далеко.  За  лоції
сприймаю  старі  фотографії  ті.  

У  таїнстві  тиші  –  прибульців  компанія.
Питали  про  вірус  і  про  карантин.
Я  жалілась  їм,  що  закрита  Іспанія,
не  бачити  моря...  Мовчала  про  Крим.

До  суті  б  дійти  невиразної  зустрічі.
І  видих  почути,  а  отже  і  вдих.
Години  нічні  –  для  осмислення  й  мучення,
що  так  і  не  сказано  слів  головних.

А  сон  опускався  все  нижче  над  кріслами…
які  опустіли  ураз  водночас..
Аж  раптом  –  на  вулиці  гілочка  тріснула.
І  ніби  у  шибку  хто  глянув.  І  згас.  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: Надія Позняк