Я люблю дощ, що ллє в бентежні дні травневі,
На другий план відходять всі нудні думки,
Як цій водиці гілля розгортають вмить дерева,
І розкривають квіти пелюстки.
В момент дощу я в серці лише радість відчуваю
І про якусь стабільність думи в нього йдуть,
Як бачу дощ, який водою землю напуває,
Й дерева й трави зеленішими стають.
Від нього зовсім легко дихати рослинам,
Коли скуштують благодатної води,
Бо їх усіх чекають влітку нелегкі хвилини,
Як сонце у посуху буде їх пекти.
Після дощу я дуже хочу вийти десь пройтися,
Повітрям сповнитись вологим і п'янким,
Побачити, як на дорогах ріки розлилися
Прибили пил і від пожеж у лісі дим.
Якось я вийшов і повітрям тим до очманіння впився,
Радів так само, як утомлена спекотним днем земля,
Весь світ навколо ну неначе оновився
І все хороше знову починається з нуля.
Й завжди, коли надалі в літні дні жахливо парить,
Та ще й сухий пилюку носить буревій,
Задер до неба голову й шукаю сіру хмару,
Ну де від спеки порятунок мій?
Який врятує й землю, і дерева, і нещасні квіти,
Прийде й спитає: “А сумуєте чого?”
Тоді вони будуть і сонечку, що гріє їх, радіти,
Й не нарікати на безжалісність його.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2020
автор: Дмитро Овсієнко 86