ВОЛОНТЕРКА І ВОЇН (пер. Юрія Шибінського)



Дві  тонкі,  мов  дитячі,  косички,  вії,  наче  живинка  пухка,  –
Світ  помалу  кумедним  дівчиськом  поверта  до  життя  вояка.
Хрипом  після  наркозу  тихенько:  –  Ти,  красунечко,  хто?  Як  зовуть?
(А  кирпатеньке  сонце  худеньке  компліменти  цінує  ж,  мабу́ть?!).

Бог  за  муки  дав  поміч  учасну,  ніби  янгола  світла  прислав,
Щоб  життя,  мов  чернетку  неясну,  вдало  начисто  він  написав.
–  Як  наважилась  ти,  не  злякалась,  у  шпитальну  будівлю  зайти?
–  Бо  до  того  завжди  я  схилялась,  що  це  круто  –  комусь  помогти!

Перев'язки  робила  солдату,  виявляла  своє  співчуття,
Затягла  телевізор  в  палату,  як  віконце  в  наступне  буття:
Бокс,  реклама,  кіно  поглинали  і  потроху  розвиднілась  тьма.
Лиш  один  мінус  -  часто  проймали  пеком  ноги,  яких  геть  нема!

Постіль,  наче  поляна  квітчаста,  –  не  така,  як  в  лікарні  дали,
Свіжий  йогурт  і  ласощі  часто,  полуниць  аромати  пливли...
Ще  до  виписки  дівчина  звала,  мов,  до  себе  й  такого  прийму,
Що  кохає  безмірно  казала,  і  не  вадить  коляска  цьому!

Небагате  житло  і  спокійне,  та  не  в  наймі  все  ж  мали  кутка.
Та  шкода́  кислий  настрій  постійно  у  батьків,  бо  ж  єдина  дочка!
І  вони  просто  потім  рішили:  хай  пограється  трохи  дитя,
Хай  за  "щастям"  ганяє  щосили  -  хутко  скі́нчиться  та  біготня!

Час  минув  -  стала  їй  набридати  доглядальниці  доля  сумна,
Не  на  жарт  почала  дратувати  в  милосердя  затягнута  гра.
Брак  розваг,  у  маленькій  кімнаті,  мов  зачинена  в  темній  тюрмі:
"Що  ж,  Терезою  доброю  стати  не  судилося,  певно,  мені"...

Якось  діва  зібрала  пакунки  і  дала  трохи  волі  словам:
-  Закінчилися  наші  стосунки  -  далі  в  різні  боки́  -  кожен  сам!
Маєш  пенсію  -  носять  додому  і  житло  -  не  на  вулиці  ж  ти,
Хоч  і  нидіти  сумно  самому,  та  ще  зможеш  чогось  досягти.

Не  одна  ж  я  на  світі  цікава  -  подивись  як  жінки  розцвіли.
-  Припини  свій  концерт,  будь  ласкава.  Ноги  в  руки!  Замовкни  й  вали!
-  Марно  панькалась  я  із  тобою!  -  двері  гахнули,  наче  громи́.
Вмить  облуду  зняло,  як  рукою,  ласка  зникла  з  очей  зі  слізьми.

Всіх  любити?  За  все  всіх  простити?  -Тиші  звук  вуха  різати  став.
Позитивний  девіз  "треба  жити!",  так  гидотно  в  душі  пролунав...
...У  прогнозі  сльоту  обіцяли,  атмосферного  тиску  стрибки  -
Сварки  мрії  ураз  поховали,  полонили  безладдям  думки.

Звуки  радіо  плавно  зникали...  В  Маріуполі  дощик  іде...
Цівки  крові  повільно  стікали...  Забирали  життя  молоде...

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831695  -  оригінал

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2020
автор: макарчук