Збиває з толку цей травневий дощ.
Нудний, сумний, неначе дощ осінній.
Волога гадом проповзає в сіни.
-О, ти на вулицю? Ти ж вділа макінтош?
А може ще циліндр вдягти мені?
У саквояжі пару платтів з оксамиту.
Вокзальну площу, цим дощем умиту
Залишити, бо там Париж, вогні…
А дощ сміється – стій, який Париж?
Про що ти, світ давно на карантині!
То все фантазії твої у тому винні!
Я ж просто дощ, ножем мене не ріж!
Я просто плачу, як віками плакав,
І не шукай в мені ти дивних знаків –
Лиш землю напувать дано мені!
- Ну а фантазії?
- Та так, Париж, вогні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2020
автор: Олена Бокійчук