***
І знов на щоках відчувається осінь:
смугує дощами по шкірі, або
я просто сповільнила рух, як на кросі:
по жолобу піни спадає жабо.
Ця злива нестримна, рвучка, наче пристрасть!
Билинка пливе - і нема вороття…
Отак і людина, що має вже пристань,
колись відірветься у ринву життя.
А струмені пружні все зрошують листя,
і дощ на зеленому схожий на фреш.
Його потребує і скроня сріблиста,
й трава, по якій ти до мене ідеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Надія Позняк