Ти все ж таки підеш, я знаю.
Не будеш зі мною віднині.
Що ж, я непроста і гадаю,
Таких не беруть у княгині.
Я житиму якось і далі,
Та буде все наче навмисно:
І ранок холодний, нездалий…
Я — кішка… Така думка тисне.
Життів, кажуть, дев’ять у кішок.
Та я б замінила всі дев’ять
На повне і сліз, і усмішок
Життя, де відкриєш ти двері,
Спитаєш у мене: «Скучала?».
Такого життя не буває…
З нуля вже не раз починала:
Он чайник уже википає…
Що в тій філіжанці за кава?
Цей запах горілої гуми.
Колись, може, зайдеш у справах —
Чужі я відчую парфуми…
Ледь-ледь сивини — погань фарба:
Та все ж молодцем виглядаю.
…Ти йдеш і все втратило барви,
Мов казка із сумом без краю,
Де хліб із пластмасовим смаком.
І поруч нелюбі, немилі.
Заплачуть дощі, бо із часом
Всі мрії на порох зотліли…
Оригінал: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877521
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877520
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: макарчук