Колись давно тебе я стрів
Малим дитям, що тобі я міг?
Лише на твоє "привіт", сказати лиш "бувай".
Колись тебе на руках носив "бугай",
А я стояв і просто жив...
І не міг уявити тоді,
Що будеш ти осередком мрій,
Пахучою квіткою серед сірих корів.
А я... Мої слова викликають у тобі лиш страх.
Моя любов – на тілі твоєму лиш лишай.
Так, "метафора" безглузда і дурна,
Але що вдієш коли почуття для мене мука.
Чи просто прах, по вітру розсіяний.
Мій організм поділився на Інь та Янь.
Одна частина кричить: "Тікай!"
А інша шепоче: "Не дрімай.
Це твій шанс любить по-справжньому,
Щиро, повністю зняти з себе робу,
Яку носив давно і болісно..."
І що тепер скажеш, моя квітко?
Ти прочитаєш це від початку і до кінця.
І не важливо для мене яка буде у тебе реакція.
Чи гнів, чи страх, чи, можливо, схвалення...
Лиш знай, що я – у ніг твоїх дурне щеня.
©Закоханий дурень
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877510
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: MiM