Ганьби немає для солдата,
нестерпний біль — батьківська втрата.
Омиті голови бідою,
в полон захоплені війною.
Знецінять хлопів як людину,
зженуть на бійню як скотину.
Невільний птах в тенетах слави,
розп'ятий злидням на забаву.
Хто йшов крізь пекло той пізнає,
не всіх свята печать чекає!
Спочатку цінять, похваляють,
Коли скалічать — зневажають!
Чи може хтось його спитає,
за що ж так доленька карає?
За що журба іде по людях,
за що ж та куля в дужих грудях?
Лежать сини — покрили трави...
Тече струмок біля канави.
Калина зріє біля краю,
плететься стежка біля раю.
Не засудити павших люди!
Лежить покинуті повсюди.
Ми ще живі! Вони ніколи...
Не долетять домів соколи...
Хто сльози лив на домовину?
Хто поряд був в лиху годину?
Холодний дощ та біль пекучий...
Вогненна сталь та дріт колючий...
А далі смерть, несита діва,
бліда царівна — мати сива.
Я мусів всім це написати,
Вшануймо їх... Вони солдати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877505
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Олег Крушельницький