Грона бузку шаленіли під вікнами,
ніжився вечір в суцвітті зірок.
Миті кохання здавалися вічними,
хоч до розлуки був лише крок...
Пили нектар ми вустами жагучими,
руки гарячі торкались плеча.
Квіти бузку були ніжно-пахучими,
й бились у такт наші юні серця.
Білий бузок залишивсь, як всепрощення,
в’янув, як докір, на краю стола.
Мені б за гріхи попросити відпущення,
але потрібних я слів не знайшла.
Знову бузок шаленіє під вікнами,
й спогадам давнім зраділа душа.
Білий бузок тішить квітами ніжними,
Viva тобі, чарівнице-весна!
Оксана Максимишин-Корабель
26 травня 2020 р.
Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: ОксМаксКорабель