[b]На щоці палаючій – дощ гіркий, безжальний.
У обіймах обрію сонце ледь дріма.
Одинокий човен на ріці дзеркальній
Човняра чекає, а того - нема…
Чом усе так сталося? – б’ються в сумі хвилі.
Він же був з коханою тут удвох завжди.
Берегом кохання все блукали милі,
А тепер зостались на піску сліди…
Дерев’яний скрип човна...стогоном - зітхання…
Хвилі озиваються плескотом сумні.
І дощем печальним хлипає прощання –
Одиноке серце плаче у човні…[/b]
(Фото- інтернет.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2020
автор: Білоозерянська Чайка