ВЕДИ МЕНЕ ДОЛЕ

Веди  мене  доле,через  ліси  й  гори,
допоможи  переплисти,річки  і  море.
Крокувати  по  життьови,ще  інколи  бігти,
а  інколи  в  холодочку  відпочить-присісти.

Як  попросив,це  у  долі,відповідь  чекаю,
що  та  доля  мені  скаже,я  і  сам  не  знаю.
Почекав,постояв  трохи  і  махнув  рукою,
узяв  торбу,та  в  світ  білий,годувати  долю.

Слухай  доле,тебе  прошу--іди  біля  мене,
допоможи  у  дорозі,коли  буде  треба.
Ось  так  з  долею  говорю,ось  так  її  прошу,
та  як  торбу  носив  досі,так  і  тепер  ношу.

Нераз  хотів  скинуть  торбу-поміняти  долю,
і  пійти,як  той  птах  з  клітки  на  волю.
Силу  маю,воля  теж  є-а  разом  не  маю,
сила  волі  в  середині,так  далі  й  дрімає.

Можливо  у  нас  з  дольов,ви  себе  пізнали,
коли  з  торбов,та  з  долею  по  світу  блукали.
Доля  людська,то  загадка,така  вона  пані-
чи  поможе  нести  торбу,чи  сама,ще  сяде.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2020
автор: Бабич