Всю ніч грала скрипка у мене в руках
Сумний, незнайомий твір.
І тільки смичок, що ламався на тріски
Мені промовляв: не вір!
У ніч проникали крізь тіло дверей,
Крізь товщу бузкових стін
Предивні мотиви благальних пісень
Від мар відвернути тлін.
Рукою моєю невидимий хтось,
Як власною, управляв
І струни примушував плакати в такт
Словам, котрих не промовляв.
Здавалось, ось-ось і стіна зацвіте
П'ятипелюстковим бузком,
І колір, що він - меланхолії стяг,
Проявиться вищим зразком.
Крізь очі свої я, немов крізь вікно,
Дивилась на все це здаля
І вгору мій зір підіймався, аж так,
Що вгледілась всенька Земля.
Ще вище! Сильніше! Гучніше! Ану ж!
Аж іскри летять від струни.
Поглянь, ляльководе, як я понеслась,
Мене тепер спробуй спини!
Смикнув ляльковод за мотузку руки,
Що довга, як міст до небес,
Аж я почала раптом падати вниз,
Прогнав мене з неба Зевес.
Я падала й падала, різала тьму,
Ковтала зірки на путі.
В правиці стиснувши смичок, наче меч
Кресала вогні золоті.
Ось хмари минула, хвости літаків,
Промоклі зелені дахи
Й тоді під одним приземлилася з них,
Як попросинались птахи.
І безперестанку оказію цю
Вів супровід скривджених нот,
А стіни бузкові понурість свою
Приписували до чеснот.
Уже я стомилася з тої жури,
Стомилися й лиця примар,
Що так проявлялись на стінах, як бог
З'являється посеред хмар.
А скрипка все грала благальний мотив
І вкотре на тріски смичок,
І заново гілка бузку проросте,
І в руку, як той черв'ячок.
І ось вже на струнах тремтіння псалмів:
Від лиць відведіть наших тлін!
І я співчуваючи стримую ніч,
Вчепившись її колін.
Ох, це було вчора, а може й торік,
Ота нескінченна гра,
В якій ні для кого з обох нас гравців
Не видно було добра.
Та й зараз, пригадуючи в напівсні
Мелодію цю чудну
Я стиха молю за примар у богів:
Врятуйте бодай одну!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2020
автор: