Ти забудеш мене. Просто витреш назавжди із пам'яті.
Голос, колір очей, навіть тіла красивого вигини.
Не залишиться й сліду від ніжної, милої постаті,
Що колись тебе гріла любов'ю й теплом ізсередини.
Так ... Забудеш мене ... Стануть дні твої знов безтурботними,
Друзі, пиво, футбол і стосунки нові, без обов'язків,
Проминатимуть дні між неділями й знову суботами,
І не знатимеш, як мені було самотньо і боязко.
Не вітатимеш більше мене у мої Дні народження,
Із квартири ти викинеш все, що про мене нагадує.
Спільні фото для тебе із часом не матимуть значення,
Як і всі ті листи, де цілунки я слала з помадою.
Ти забудеш мене. Але ранку одного розбудишся,
Не від музики, що із будильника лине, надри́вної ...
Це в квартирі порожній тобі неодмінно почується
Запах кави моєї, з любов'ю тобі зготованої.
Ти візьмеш телефон, у контакти заглянеш з цікавістю,
Набереш номер мій, щоб почути в нім голос чаруючий ...
Відповість тобі робот на тому кінці із байдужістю,
Що набрали ви номер вже років зо два неіснуючий.
Ти підеш на балкон, як завжди, в шортах, майці і тапочках,
Пригадаєш усе, сигаретою міцно затягнешся,
В голові рій думок, а в кінці знак питання й три крапочки:
"Де був ти, як для тебе була вона в зоні досяжності?.."
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2020
автор: Зоряна Кіндратишин