Коли пам'ять збунтує нарешті,
Катована снами й безсоннями,
Серед вічних видінь, недоказаних на волосину,
Заховай мене у глибинах -
Під спогадами
Під скронями -
Заховай мене тихо і тепло,
І там я нарешті спочину.
Будуть снитися дні неспокійним прибоєм
І тишею,
Будуть сходити зорі над хвилями
У серпанках ранкових привітів -
Я також з цього неба сорочку для тебе вишию -
З цього неба та слів -
Вогняних самоцвітів.
Так глибоко, де нема ані дня, ані ночі,
Ні відчаю
Заховай мене - і відплинь на свою глибину.
Ми зустрінемось знову - там,
Де стрічаються вічності,
Коли вічність напише нам
Ще одну
Іншу весну.
22.5.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Нічна Пташка