Лунають ехом,роки прожиті,
а ехо це-сімя й дорослі діти.
Долаючи життя,мандруємо усі,
не помічаючи,що сиві волоси на голові.
Життя простори-майорять,по всюди,
але,не все красу цю,цінують люди.
Сприймаючи життя,як щось буденне,
ми забуваємо- життя ніхто,нам не поверне.
Тому цінуй хвилини,дні й роки-
мандруй в красі з душею,ти живи.
Те ехо,що говорили,за нього ми-
йде за тобою,а ти дивися,його не загуби.
На те воно і ехо,щоб звуки і поступки повторяти,
щоб покоління наступне і рід,свій памятати.
Тому й говорять-як кликнеш,так відкликнеться,тобі,
і цей доказ,що бачимо у своїй дітлашні.
Тож горами і долами життя,манрую я-
в надії,що зрозуміє мене і моя дітлашня.
Допоки,маю сили і наснаги-я крокую,
а далі,сподіваюся,плече дітей,як ехо,я відчую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Бабич