КОЛИ В ШКОЛУ?

                       На  зимових  святках  я  понесла  вечерю  хрещеному,    а  він  мені  подарував  портфель.  Він  був  красивий,  червоний,  справжній,  з  намальованим  качатком  з  ромашкою,  із  залізною  застібкою,  як  у  дорослих.  Мені  вже  нетерпілося  скоріше  прийти  додому  і  все  роздивиться,  що  ж  там  є,  бо  портфель  був  не  легкий.  Туди  мені  поклали  альбоми,  зошити,  олівці,  фломастери,  лінійку,  коробочку  з  пластмасовими  паличками,  іншу  з  дерев’яними,  рахівничку  і  ще  всього  багато.  Я  була  просто  щаслива,  бо  скоро  стану  справжньою  ученицею.  Майже  щодня  я  заглядала  у  свій  портфель,  туди  ж  мама  поклала  червону  книжку-розмальовку,  яку  купила  мені  в  Чернігові.  
                       Вже  мені  виповнилося  шість  років,  вже  знала  літери,  вміла  рахувати,  вчилася  писати,  але  одного  разу  мама  сказала,  що  в  школу  цього  року  я  ще  не  йтиму,  бо  найменша  в  класі,  тому  ще  рік  походжу  в  садочок,  а  тоді  вже  буду  найстаршою  в  класі  і  вчитимусь  найкраще.  Її  логіки  я  не  зрозуміла,  школою  я  марила,  тому,  від  цієї  новини    в  мене  виступили  сльози.  Плакала  я  дуже  довго,  щоб  мене  трішки  розрадити  мама  дозволила  вчитися  розфарбовувати  вже  зараз.
Таким  чином,  мені  продовжили  дитинство  на  цілий  рік.
                       Одного  разу  в  садочок  прийшла  тьотя  з  кучерями  і  сказала,  що  вона  буде  нашою  вчителькою  і  звуть  її  Ольга  Іванівна.  Вона  нам  дуже  сподобалася,  була  добра,  привітна,  усміхнена  і  на  кожного  звертала  увагу,  з  усіма  говорила.  Дала  нам  папірці  з  різними  фігурками,  які  потрібно  було  перемалювати,  і  зафарбувати  овочі  в  потрібний  колір.  Мені  все  вдалося  дуже  швидко,  тому  я  кожному  розповідала,  що  я    ж  старша,  я  і  вчитимуся  краще  від  інших.
                   Минало  літо,  в  садочок  я  вже  не  ходила,  а  готувалася  до  школи.  Мені  купили  новий  бант,  налаштували  красиву  форму  з  білими  мережаними  манжетами,  сніжно-білий  фартух.  Я  вже  була  готова.  Гарно  вивчила  вірша  на  перший  дзвоник.  Напередодні  попросили  у  поштаря  великий  букет  різнокольорових  жоржин  і  з  нетерпінням  чекала  нової  сторінки  в    моєму  житті.

[i](*  -  на  фото  червона  школа,  біля  якої  на  плацу  проходять  урочистості  на  Перший  і  Остінній  дзвінок)[/i]

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876931
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч