Бандуристи

Я  брехунів  не  поважаю.
Політики  до  цього  здатні.
Я  розповім  про  те,  що  знаю,
Що  чув  я  в  бесіді  приватній.
Хворів  я  раз  на  пневмонію.
В  палаті  був  зі  мною  дід.
Він  знав  багато  про  Росію  –
Був  репресований  весь  рід.
Одне  зі  спогадів  згадалось:
Як  назбирали  бандуристів,
Щоб  у  Росії  заспівали
Їх  на  гастролі  десь  так  триста.
Їх  завантажили  на  потяг
І  вивезли  у  чисте  поле,
Де  їх  чекала  яма  чорна  –  
Страшна  «гастрольна»  їхня  доля.  
Всі  полягли  там  в  вишиванках
З  простріляними  у  руках  бандурах.  
Їх  закопали  і  співанки
Землі  накрили    кучугури.
Тепер  я  чую  де  б  не  був  я,
На  жита  кожному  лані
Бандури  голос  незабутній
І  вишиванки  ті  самі.
Чи  любимо  ми  Україну?
Чи  пам’ятаємо  убитих?
Бандури  музику,  що  лине,
Ту,  що  не  можна  не  любити!?

22.05.2020  Дмитро  Дробін

P.S.  На  фото:  Тара́с  Миколайович  Лазурке́вич  —  (  11  травня  1971,  м.  Львів)  заслужений  артист  України,  член  Національної  спілки  кобзарів  України.  Випускник  Львівської  консерваторії  (1994).  Учень  проф.  В.  Герасименка.  Лауреат  міжнародного  конкурсу  ім.  Гната  Хоткевича.  Учасник  ансамблю  «Бандурна  розмова»  разом  з  О.  Созанським.  Один  з  небагатьох  в  Україні  знавців  харківського  способу  гри  на  бандурі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Дмитрий Дробин