Карпати мої,як вас не любити,
як велич вашу,не хвалить.
Я тут родився,живу і хочу жити,
свій край хочу в душі носить.
Щоб і душа була могуча,
красива та ласкава,до життя.
Як ліс Карпатський,красива і квітуча,
а ще,щоб сонечком освітлена -уся.
І щоб була,широка та безкрая,
як полонина,що красується з даля.
Завжди життя і ближнього любила-
і щоб душа лунала,як пісня вівчаря.
Я з Закрпаття і тут,моє коріння,
тут з малку,все закарбовано в душі.
Мій край,це не земне творіння-
я ним живу,його я бачу в сні.
Люблю тебе,мій краю,щоб не було-
щоб не говорили,за тебе і за мене,за спинов.
А ще хочу,щоб ці слова,кожне дитя почуло,
і теж любило і цінило,свій край з душов.
Мій край,є мій-й цим сказано усе,
бо слів,щоб пояснити це-не має.
Це кожен Закрпатець,скаже вам таке,
бо постанова,ця дана була,ще від Батька й Мами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2020
автор: Бабич