Квіти від Миколая
Людмилі
Підійдемо: як?! як всі жили —
Де вівця чистоти пасеться?
Відійшла смерть — лиш Квіти
зійшли
Ніби ангел сміється серцем…
Світлий ангел сміється серцем!
Куди зирите, трудовички?
Вниз — це вихори в смерть, це думки;
Вгору — цільні Безсмертя квітки!
з аміаку і пари й метану
загруздились болотні думки
але кинуті лаві вулкану —
й розрослися Живлющі Квітки
Відсахнемося: всі там жили?!
Ця вівця — чистоті спасеться!
Задрижить смерть!! — от Квіти зійшли
І от кидаю вам на серце
Квіти від Миколая!..
2001
Псалом 24. Корона — терновий вінок
Благословенний наш Бог:
Він дає знемагати.
Да не сміються ніякі тіла
на натруджену втому!!
Всяк любить добре спочити під древом,
поспати,
з гіллям обнятись
і повисіти на ньому.
І якщо дуже вам добре — значить, спите...
Душі, як мені з вами бути??
Тільки за Правду серед неправди —розпнутись...
Точно... бо все вже іде як на те.
Первістя! — чисте, любе, святе, безпорочне!
і безпричинне!
Я — в яке недозріння — і — вивих — піду??
Благословляю, мій Боже, у первістях
в первнях твій Дух!
А на Давидовім серці — душа відпочине.
А Миколай! Миколай!.. що додати?
Ліпше заплакати —
скільки мені прояснив...
Благословенний в нас Бог, що дає
знемагати:
не потопати в невільницькі сни...
Сон! Страшний сон життя!
в трунах гризька за п’яти...
Днів темні огненні всі язики —
і мертвіють...
Вслід йдуть, стягають! гризуть груди
пихаті,
Смерть протискається в утиски — де лиш
любов’ю повіє...
Вслід за розп’ятими: бо попереду Розп’ятий!
Світлий терновий вінок за шляхетність,
за муки,
Дух Божий, воля — у добровільнії руки,
і один проти всіх!
і — за всіх...
Інше не здатне потік розвертати.
Благословенний наш Бог,
за любов — знемагати...
Що ж ви зробили з любов’ю...
дивітеся в очі!!
Що це все топите й топитесь —
вслід за водою! мов води...
Це ж є огень, ця Любов! вона непорочною,
створена, дана вам непорочною...
Первістя! славнеє, чистеє, непоторочене...
Марії в очі...
09.08.2003
Дорогожичі
Улюбленому поету св. Миколаю —
весь світ його знає! — присвячую
Наскільки Миколаєве — м’яке є!
й настільки — тверде.
Які колапси??
Наскільки тут є Миколай
сам! —
Він полюбив
буттєву твердість верби!
Горизонтально від тополі
пролітає
вся — легкість!
Горизонтально —
ніби щічки — усміхається
ся — впевнена буттєвість Геркулеса:
дивлюся в небо:
трави й тополі —
шпиці у колесах!!
і весело тебе переїжджає щастя...
Се — Бог всадив! і ось балбес я:
бевзятина!
І Миколай нам — як
привіт з Одеси... чи з древньої Єдеси:
от Миколай, і всадження, й не руш:
парк «Дорогожичі»
не визнає скалічення у душ!..
Й ця Миколая паркова безмірність —
мовчки пришпилює до віри...
22.05.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович