Чогось встала спозаранку
Чи вдягати вишиванку
Нині ж свято, кажуть люди
Та чи всуну свої груди
Лип у вікно, до Івана
Клявся єдина, кохана
Сусід бравий, молоденький
А цілує, солоденький
Ще й торкнеться грудей ніжно
Вдвох на ліжку надто тісно
Дуже любить, щоб був знизу
Спокушає до стрептизу
Лиш ліфчик в мене й спідниця
Вгодована молодиця
Каже любить, бо пишненька
Де торкнеться, скрізь м`якенька
Напівгола по стежині
Хай зрадіє, то ж йду нині
Попід вікна та й у двері
На порозі чую - Мері
Я давно, жінок не маю
Лиш одну… Тебе кохаю
Крок назад, держу спідницю
Ой так мабуть не годиться
Крик,- Це хто? Секс- робітниця?
Мене вздріла,- Чи мо»сниться?
А сама ж немов та тріска
По мені очами блиска
В душі біль, взяла образа
Ой Іван, ах ти ж зараза
Вчора в ліжку обіймався
Мені клявся закохався
Та мовчу роки завада
Я до неї, вдаю рада
Кажу замок поламався
Він за столом десь ховався
-Ой тітко Віро, - вже за мить
Мовчу, під серденьком щемить
Вдав на мені чинить замок
Впрів, як козел від дощу змок
Очі бігали ховались
Отак мовчки й попрощались
Вже доплентала додому
От так свято! Мала втому
Основне, я зрозуміла
Закохати не зуміла
Мо» в двадцять років різниця
Допетрала, не дівиця
А вона, то справжня квітка
Буде в нього, славна жінка
Попередить, я хочу всіх
Молодь зваблювать - мабуть гріх.
21.05.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2020
автор: Ніна Незламна