Котять хвилі часу під ногами.
Зріє хліб, дощі і падолист...
Земле, Земле о, терпляча, з нами –
Серцю і душі твоїй шлю лист...
Ти прости людей зі всім їх глупством,
Бо рахують, скіль в тобі багатств?
Й лиш собі при гарбать більше б, суто.
Про любов не йдеться й благ для братств.
Та й про тебе, Матінко, не дбають –
Вже сама собою виживай.
Між собою в бійки й війни грають,
Випустили й вірус – смерті пай!
На віку твоїм така халепа!
Здичавів двоногий від цяцьок.
Наглядають дикуна із неба,
Виловити вчасно на гачок.
Сам себе від себе запирає,
Мо́ дійшло – невиліковний тип?!
З цим діагнозом вже не до раю –
І не рак, й не спід, навіть не грип!
21.05.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2020
автор: Променистий менестрель