Гіркі сльози, очі наповняють,
Бо війна бере людські життя,
Душу, наче на куски рубають,
Бо не б'ються молоді серця...
Воїнами мужніми ставали,
Не лише чоловіки, а вже й жінки,
Українську землю захищали
І роки, в окопах провели...
Вони втратили там спокій і здоров'я,
Втратили своїх товаришів,
За свободу, там вони стояли,
За жінок, дітей і матерів...
Їм потрібно, низько поклонитись,
"Дякую" сказати, від душі,
Бо вони всі роблять гідну справу,
Й не здають, позиції свої...
Шкода, що війна бере найкращих,
Шкода, що вона до нас прийшла,
Але певно, дуже комусь треба
Й дуже вона вигідна була..
Хтось на ній, дітей своїх втрачає,
Хтось здоров'я, спокій і життя,
А хтось, гроші, не маленькі заробляє
І плював він, на чужі життя...
Соромно, що є такі байдужі
Й безсердечні і такі черстві,
Що готові, все робить для того,
Щоб набити, грішми кишені...
Пам'ятайте, щоб ви не робили,
Українську землю, складно буде взять,
Бо за неї, щогодини, щохвилини,
Будуть відчайдушно воювать.
Зрозумійте, що ми незалежні,
Не лише на карті, а і у душі,
Так що, забирайте свою зброю
Й вимітайтесь, з нашої землі!
Катерина Мотуз
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876477
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2020
автор: Катерина Мотуз