Цей світ – не мій, немов німий –
він слова доброго не скаже.
Ну що-ж – мовчи, прехитрий враже,
У неспроможності своїй.
Цей вік залізний – геть чужий,
А мій – із пороху і глини,
І я шукаю без упину
Хоча б єдиний слід старий.
Та давніх стін спливає час
І зріже хтось старезну вишню,
Поза зірками десь всевишній
На шахівницю ставить нас.
Замкнулось коло – треба йти.
Що буде? – хто се може знати.
Тож залишається – шукати
Те, що вовіки не знайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2020
автор: Ігор Крикотун