я вивчила слово, що позначає вербу.
я вивчила слово, що позначає виття,
і тримаю його в горлі. слово, яке
позначає вовка, згорнулося під язиком.
так я вивчала біль – ховаючи
її у складках свого тіла, де
западає темрява. цікаво, яким буде
пробудження. розрізаний сонцем
ранок вигоряє в апельсинову шкірку –
строката спека. згаслий вулкан
повертається до життя, але нам
не кажуть, звідки ми знаємо,
що гора розворушилася. чому скеля
розверзається і знову, розжарена,
ллється у світ. якби ж я могла сказати,
що врятувала плакучу горлицю,
але я не впевнена. кожен птах помирає
своєю смертю – падає з неба та
спить. важко відігнати цю думку –
що все прокидається і чекає
на життя. на слово, яке дає назву
синьому кольору блідої вени.
хто б відмовився пробудити щось
стародавнє з найглибшого сну? хто б
відмовився копати і знайти досі липку
кров давно померлого оленяти? яке диво,
мабуть, що земля здригається під нами.
що ми танцюємо вздовж розломів.
[url="https://poems.com/poem/grasp/"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2020
автор: o.fediienko