Квітневий ранок-зрадник кривиться
від смогу й втоми на згарищі з тіней,
що так набридливо знайомі,
у затхлих стінах кухні навіть час зотлів.
Церата з шрамами на круглому столі –
це клята карта без покришених доріг,
і Гензель вже ніколи не повернеться додому,
і він не бігтиме за батьком навздогін.
Терпкі думки
застрягли в роті зе́рнятками зіри.
Він досі ще живий
(принаймні в це психолог вірить).
Ожиновий лікер лікує нерви.
Але бісить,
що сни вночі втікають до відьминого лісу.
Гілки настирно колють у спогад тонкошкірий
дорослої дитини в неповні тридцять вісім.
Метелик тулиться до рами за добу до смерті.
заглиблюючись в біль німих молебнів інтроверта,
вмиває батька Гретель, його життя сочиться.
Неначе небо зорями, так крихтами з крамниці
засіяла церату. Думки сплелись в оскому.
В проще́нні Гретель знову знайшла свій шлях додому.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875697
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2020
автор: Олена Галунець