Розповім сьогодні тобі частково вигадану, місцями досить реальну історію. Сідай зручніше мій любий друг, заварюй ароматний трав'яний чай, бери смаколик і намагайся не аналізувати той потік літер, слів, речень.
Колись... так починають яскраві казки родом з дитинства, так сьогодні розпочну і я.
Колись в минулі часи, коли люди не знали ще один одного за аватарками в інстаграм, або постами у фейсбуці; колись давно коли люди вміли обговорювати свої переживання і проблеми , а не ховатися за блоком зрадницького чорного списку... Знала я одну невеличку тендітну дівчинку, в блакитно-сірих очах якої чітко відображався шторм нових ідей, в русявому кучерявому волоссі схований увесь спокій світу, ніби навмисно створена для віртуозної гри на дивовижному інструменті назва якому життя.
Неможливо було не любити те миле створіння з характером непокірного птаха, кристально чистим уявленням про природу усього живого.
Крихітка невимовно сильно любила літо, ловила кожну мить сонячних днів, кожен момент ігор на природі в компанії друзів. Так легко і невимушено дружити вміють тільки діти, а надто ті хто ще не знав в житті лихого.
Спливали години переростаючи в дні, а потім в тижні, ті в свою чергу перетікали в місяці, а потім роки.
Життя слідувало своєму руслу нестримним потоком без чіткого напрямку, без обмеження часом і лиш інколи підбираючи товаришів для подорожі.
Крихітка дорослішала, змінювались погляди. Непомітно для самої дівчинки наступала осінь, що зустрічала теплющим бабиним літом, золотим листям і атмосферою справжнього спокою. Перша симпатія, перша закоханість, неймовірні емоції від кожного дня ,який несе нову інформацію, формує власну думку в юній русявій голові. Та казкова теплота непомітно змінювалася сірою буденністю безперервних дощів. Жовтогаряче листя ставало брудно-коричневого кольору, а дівчина вперше відчувала гіркий присмак образи. Вона ніби нікого не чула, ніби знала краще, ніби дощ зовсім не заважав їй реально оцінити ситуацію. Вона танцювала під зливою на перекір усім кого знає, в першу чергу на зло собі... Ніби сама знає краще. Тут і перші розчарування, і невпевненість в собі, яка зростала з кожним наступним днем і конфлікт інтересів, ніби тоді протилежних, але таких тепер схожих. Очі вже більше нагадували сіру безодню майбутніх неминучих помилок, волосся з кожним днем ставало все темніше та довше.
Дівчина росла, змінювався рахунок календарних років. Лютим морозом пекучого болю наступила зима. Проморозила усе нутро і не залишила більше місця нічому, окрім безжалісної байдужості. Дівчина ніби перестала дихати, відчула порожнечу в місці, яке до того вважала душею. Ні почуттів , ні емоцій- нічого, вона жила не своїм життям, заснула і от-от повинна була б прокинутись. Ховалася від пекучого болю десь всередині у зовнішньому світі примарної зайнятості, під склом вигаданих виправдань, вона так хотіла на свободу, що до крику до болю розбивала льодяну плиту. А чи болить насправді? Дівчина шукала відповідь, але боялася знайти, бо вже напевно знала правду. Погляд наповнили крижані сині візерунки..
Та достатньо різко обірвалися усі сталеві троси, що досі тримали емоційну дамбу.
Прийшла весна і разом з дощами принесла полегшення. Дівчина знову танцювала під зливою, але тепер вже не тремтіла від холоду. Вона бачила як світ навколо оживає, помічала нові паросточки і старі трави, що тепер прокидаються від сну. Бачила невимовно гарне цвітіння дерев, що не так довго, але так яскраво радує око. Тішилася, бо знову могла сміятися, знову відчувала смак життя. Тепла посмішка зігрівала навіть холодний вечір весняної пори. Звісно потрібно ще трошки часу, але найголовніше - вона згадала як колись любила літо.. згадала себе маленьку .
Хід років не перемотати назад і не пережити знову.
Але давно відомо, що життя йде по спіралі, невід'ємно осінь змінює літо, а весна зиму. Неодмінно знову прийде спекотна порція щастя, якщо дійсно прокинутись від сну байдужості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875442
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2020
автор: Щасниця