Тітці Ані, в сорок першому, сімнадцять.
Кажуть, з німцями в Почапинцях* в штабах,
І вечірки, прибирання, їжа, цяці.
…Я питався потім: «Як?..»
«Та ми ж – малі, -
Тітка сива неохоче, але згадує, -
Став порядок у селі, і взагалі,
В мамці відібра червоні: млин, і патоку,
Кузню. Німці ж повернули нам усе.
А культура, ввічливість. Нас – «мадмозель»…»
--Як же Вас не розстріляло більшови́ччя?, -
Я зайшов удруге я́кось в двір до неї.
--Зразу ж мобілізували всіх. Й як гичку
Ешелонами – до фронту. Жах буденний.
Санітаркою. Вціліла. Від жорсткості.
Зараз очі вмерлі згадувати складно.
Хто надіявсь, що совєтів змете з мо́россю.
Більшість жити хтіло. Страх нас автома́тив…
Йшов до батька, і могилку тітки Ані
Випадково серед їйної рідні,
Як побачив, наче лід - сльозми потанув.
…Гітлєр, Сталін… Світ не вибачить війни!
09.05.20 р.
*Почапинці – село у Вінницькій області
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2020
автор: Юхниця Євген