Зустрілися вони іще тоді,
Коли на різних мовах розмовляли.
Він вправно сходив вниз, вона ж, в біді,
На «вежу вавилонську» позирала.
Спиналася, мов кішечка гнучка,
Минаючи всі виступи колючі.
Було достатньо власного пучка
Волосся, щоб не оступитись з кручі…
Зійшов один, а другий ще ген-ген
Ілюзій напомпує в грішну долю,
Бо домінує той безглуздя ген
У молодих, як бур’яни по полю…
Душа вбирає смертоносний пил
Тієї вежі звабної, страшної…
(Тоненькій квіточці бракує сил,
Коли на неї світ увесь війною).
У пам’яті стривоженій – як флеш –
Глибокий, мудрий, незабутній погляд,
Очима розмовляти можна теж…
Формує час і душі, і світогляд.
Вітрами літ розвіялись давно
Ілюзії на спільнім перехресті.
В минулому – недогране кіно,
Настав час інший і парад травестій.
23 січня 2020
(с) Валентина Гуменюк
Картина Івана Марчука "В дорозі",1990р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2020
автор: палома