До вікон злякано тулився дощ…
То кидав краплі він оскаженіло,
То в землю лив своє прозоре тіло.
Діждався врешті свого часу, що ж…
І небу іноді бракує висоти.
І от вже землю вкрив неспокій сивий,
Нитками сірими її обвили зливи,
Щоб потім сонцем всеосяжним прорости.
Ображений, він начебто шукав
На партитурі злякану кантату…
Вистукував свою сумну сонату
І з кожним новим звуком затихав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: ЮНата