Де розляглося Дике поле,
Тополі з небом гомонять,
Де вітер осідлала воля,
Їхав козак, просив коня:
Приспів: – Неси мене у Січ далеку
За неї неньку воювать,
Щоб зупинити небезпеку.
Летіли вслід за ним слова.
І кінь летів, як дикий вітер,
Спішила шабля до Дніпра,
Тягла тополя в небо віти.
Коня козак щосили гнав.
Приспів.
Та молода козачка стрілась,
Немов спустилася зоря.
Козацьке серце загорілось.
Не міг він їхать звідтіля.
Приспів.
Коли ж на світ благословилось,
Козак уже був у путі.
«Не маєм права ми спізнитись!»
Не птах – козацький кінь летів.
Приспів.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2020
автор: Ганна Верес