Сенси втікають у списані аркуші,
кориця втікає в глінтвейн.
Тільки ти не втікай, може партію ще?
Не замкну я сьогодні дверей.
Я завжди вважала мовчання золотом,
дай хоч тридцять, відтак, срібняків.
Стерплю і пробачу, закутана холодом,
відродившись із попелу хибних днів.
Не можу спитати, знаєш - не знаєш,
як тоне душа і не йме ночей?
Ти мабуть ніколи вже не згадаєш
як пахне море моїх очей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2020
автор: Дарія Борисович