Я дві людини знав в житті,
Яким радів тоді щоднини.
Вони були мені святі,
До них летів в любу хвилину.
Батьки мої – єдина кров,
Їхня усмішка – їхні сльози.
Я в них пізнав життя любов
І зрозумів метаморфози…
Їм, найріднішим в світі людям,
Які пережили тривоги…
За їх тяжкі батьківські роки…
Тепер в мені живуть, як Боги.
Я над собою бачив зірку,
Як виростав - міцніли крила.
Лише минав старечу хвіртку,
Матуся вслід мене хрестила.
Коли вже вкритий сивиною,
Немає мами, а ні тата,
Я для дітей стаю стіною,
Дивлюсь на стрілки циферблата.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2020
автор: Віталій Назарук