Сидить на парапе́ті дід стари́й.
Прийшло́сь у ста́рості жебракува́ти,
Лишився він і без сім'ї, й без ха́ти
Безпо́мічний, зане́дбаний, чужий.
Гірку сльозу змахне вряди́-годи́.
Мов сніг на голові рідке воло́сся
Розгу́льних літ, безпу́тних, одголо́сся
Пустопоро́жній погляд в нікуди́
Був посадо́вцем, мав вагу́ й чини́.
Була пиха́ й доступні забага́нки
Продажні друзі, дорогі коханки
Тепер ніхто. В кліщах самотини́.
Одполові́ла молодість давно.
Мов хризанте́мна осінь листопа́дом.
Хмільні́ роки́ запо́внені безла́дом
Тепер по ві́нця вто́птані в багно́.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873585
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2020
автор: євген уткін