[b]Вірш написаний ще у 2012 році, але проблеми залишились ті ж. [/b]
Летить-біжить крізь дні і ночі
Найстарший чин в державі – час.
Він землю пам’ята праотчу
І вболіває знов за нас.
Чому земля у нас єдина,
І біди, й звичаї також,
А влада чомусь нас ділила
Ще й видала дурний закон
Про мови, бач, регіональні?
А українська? Проживе?
Адже лиш мова об'єднає.
З часів ще Ігоря зове
До нас його пророче, славне:
«Єднайтесь, адже ж в цьому міць.»
Згадай поради Ярослава,
Зерно в них мудрості поміть.
Єднаймося ж, і схід, і захід,
І північ з півднем – ми ж одні.
Не різнимось навіть сльозами,
Єдиним фронтом у війні!
Чому ж ми владі дозволяєм
Себе ділити на сорти,
В церквах теж голови схиляєм
Владикам різним? Думав ти,
Як довго зможе Україна
Так жити, мов між двох вогнів?
А може, ждем, коли країну
Народний об'єднає гнів?..
Кажуть, що назва «Україна»
Від слова «краяти» пішла…
Не крайте душу солов’їну.
Зоря нова уже зійшла!
27.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873432
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2020
автор: Ганна Верес