ЛИСТ ІЗ КОЛИМИ

(На  початку  70-х  років  моя  старша  сестра  Люба  разом  з  чоловіком  їздили  на  заробітки  на  Колиму.  Її  чоловік  працював  у  золотій  копальні  селища  Імені  Матросова  Магаданської  обл.  в  одній  бригаді  з  ще  не  всім  відомим  тоді  Василем  Стусом,  сестра  -  на  складі  вибухівки)

Тримають  нас  за  барки  Колима
й  високі  сопки,  що  на  виднокрузі.  
Не  знала,  що  пригріє  так  зима,    
й  родитиму  в  якомусь  Усть-Омчузі.  

Якби  ж  то  сам  поїхав  чоловік
на  ці  копальні  з  гарним  заробітком.
А  в  парі  загубився  часу  лік
і  вже  ростуть  колимські  наші  дітки.

Та  незадовго  матимемо  дім
десь  недалечко  від  Дніпра-Славути.  
Поживемо  ще  трохи  в  краї  цім  –  
вже  звикли,  наче  так  і  має  бути.

Яка  в  цих  місць  історія  сумна,
хто  лиш  не  рвав  тут  під  землею  жили!
Тут  є  "завмаг"  у  селищі  одна  –
як  кажуть,  у  есесівців  служила.  

Той  –  висланий  куркуль,  той  –  поліцай,  
той  –  політв’язень…  Вже  місцеві  люди.
А  молоді  мандрують  зазвичай
на  щедрі  заробітки  звідусюди.

Не  всі,  звичайно,  з  власної  жаги.
Є  і  такі,  що  рухались  етапом.
Не  нехтують  колимські  береги  
і  нині  непокірним  нашим  братом.

Не  спить,  чатує  спокій  КаДеБе  –  
хто  не  копається,  для  того  доґма  звична.
Знедавна  в  шахті  золото  довбе  
в  бригаді  чоловіка  «політичний».

Який  із  нього  золотокопач?
Обличчя  сіре,  виразка  у  шлунку.
Хоч  плач,  на  нього  дивлячись,  хоч  скач,
бо  не  високого  шахтар  ґатунку.

Підняти  б  чоловіка  на-гора.
Йому,  що  у  копальню,    що  на  плаху.
Лишив  усе  здоров’я  в  таборах  –  
худий-худий,  як  тріска,  бідолаха.

І  чим  цей  Стус  накликав  переляк,
що  й  тут  газети  хлюпають  помиї?
Ти  чула  щось  про  нього:  що  та  як?
Хоча  й  від  тебе  вже  далеко  Київ…

Василь  із  наших,  начебто,  терѐн,
свій  вибір,  кажуть,  визначив  свідомо.
Ідуть  йому  посилки  з  ФРН,
чи  то  з  Канади  –  він  вже  там  відомий.

Побачила  сьогодні  у  дворі:
в  руках  –  мітла,  лопата  і  відерце.  
Невже  знайшлась  робота  нагорі,
не  захололо  в  бригадира  серце?

Пишу,  а  в  шибку  стука  бурундук  –  
вікно  з  причілка  упритул  з  землею.
Чи  зголоднів,  чи  проситься  до  рук?
Цікавиться  персоною  моєю?

Хоча  й  велика,  та  тісна  ж  яка
місцевість  таємнича  і  лукава!
Як  щось  дізнаєшся  про  земляка,
то  напиши,  мені  це  теж  цікаво.

04.04.2020
(фото  з  інтернету)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873404
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2020
автор: Галина_Литовченко