На краю безодні

                                                                       [i]«  Закувала  та  сива  зозуля...»  [/i]
                                                                                                                       П.Ніщинський
                                           [i]І[/i]
На  березі  стою,  
чекаю  течію,
що,  може,  занесе  мене  у  Лету,  
де  на  краю  землі  
у  золотій  імлі  
є  ирій  одинокому  поету.  

У  дятла  є  дупло,
синиця  в’є  гніздо,
зозуля  сиротою  виростає...  
У  неї,  як  на  зло,–  
не  [i]соль-фа-мі-ре-до.[/i]..  
Одне,  –  [i]ку-ку[/i],  і  ось  тебе  немає.  

                                         [i]ІІ[/i]
У  полі  ярина  
посохла  як  стерня...  
Чекає  урожаю  посполитий...  
Нічого  до  ярма  
хорошого  нема,  
хіба  що  –  вистачає  апетиту.  

Але  усіх  веде  
одна  команда,  де  
немає  того,  що  веде  у  люди.  
Минаємо  яри,  
чекаємо  пори,  
коли  нічого  кращого  не  буде.  

                                       [i]ІІІ[/i]
По  урвищу  іду,  
очікую  біду,  
та  ангели  ширяють  одесную,  
нагадують  мені,  –
[i]лунатика  на  дні  
ніяка  панацея  не  почує.  [/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873270
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.04.2020
автор: I.Teрен