Циклічність

1948

Проміння,  здається,  зникає.  Чи  ні?
Між  матовим  листям  оливки  чорніють,  мов  кулі.  
Балканський  півострів  запалений  протистоянням  вогнів,
в  лавандових  сутінках  лісу  селяни  поснули
(їх  всіх  розстріляли  іще  навесні).

За  лісом  –  Афон,  
за  Афоном  –  війна,
священна  гора  дістає  
аж  до  місячних  кратерів.
У  мареві  янгольський  лик,  
у  розпачі  вірний  монах:
«Не  встиг…Я  не  встиг  відспівати  їх…».

Циклічність  життя  –  це  роса  на  стеблі.
Проміння,  здається,  зникає.  Хто  вижив  –  той  хворий.
«Не  вбий  ні  думками,  ні  ділом,  повторюю,  отче,  собі»,  –  
молитва  торкається  шовку  Егейського  моря,  
влаштовують  хвилі  великий  забіг.

2018

Проміння  вже  згасло,  пушту́  чути  скрізь.
В  ущелині  гір  заховалась  Афганська  руїна,
що  спить  і  не  спить,  а  гаряче  повітря  розріджує  слиз.
Кабул  лиш  за  день  відхаркнув  сотні  тон  героїну
(коробочку  маку  плекають  посли).

Незайманий  світ  –  цитадель  на  горі,
де  небо  шепоче:  «Не  вбий  ні  думками,  ні  ділом».
Внизу  –  всі  мерці,  але  ж  «мертвих  немає»  –  писав  Метерлі́нк.
Їдкий  порошок  –  синій  птах  для  людей  недозрілих.
Циклічність  війни  –  у  сльозах  матерів.

©Олена  Галунець

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873167
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.04.2020
автор: Олена Галунець